Володимир Сосюра

ВСТУП ДО ПОЕМИ «МАЗЕПА»

Навколо радощів так мало…
Який у чорта “днів бадьор”,
Коли ми крила поламали
У леті марному до зор.
І гнів, і муку неозору
Співаю я в ці дні журби,
Коли лакеї йдуть угору
Й мовчать раби.
Коли розходяться з ділами
В розгоні страшному слова.
Розбий же голову о камінь,
Моя Вкраїно, удова…
Як і колись, так і тепер ти
Не спромоглась на добрий плід.
Не вміла жить — так хоч умерти
Зумій як слід.
Ходою гнівною блукаю
В своїм краю чужинцем я,
Пожаром очі обпікає
Мені трагедія твоя.
Німій, одуреній, забитій,
Невже не встать тобі від ран?
Москві та Жечі Посполитій
Колись жбурнув тебе Богдан.
А потім хтів тобі Мазепа
Від серця щирого добра…
Його ж ти зрадила і степом
Пішла рабинею Петра.
Хіба не жах: своєї зброї
Не маєш ти в ці скорбні дні…
У тебе так: два-три герої,
А решта — велетні дурні.
У тебе так: все безголів’я,
Що на багно кричить: “Блакить!”
Якби я міг, якби зумів я
Тебе, Вкраїно, воскресить…
Твої шляхи — відчай і камінь,
Така прекрасна й, мов на гріх,
Ти плодиш землю байстрюками —
Багном і гноєм — для других.
У голові твоїй — макуха!
Хіба ж ти можеш жить сама,
Російсько-польська потаскуха,
Малоросійськая тюрма.
Веди ж, безумна, до загину
Мене на розстріли і жуть…
Ах, я люблю тебе, Вкраїно,
І сам не знаю, що кажу.
Я ж син твій, син, що йшов за тебе
На смерть і реготи не раз,
Той, що прокляв і Бога й небо,
Аби тобі був слушний час.
Я йшов кривавими житами
І знов піду, де гул і мла,
Лиш одного я хочу, мамо,
Щоб ти щасливою була.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *